«Архітектура — це живий організм»: інтерв’ю з Олександром Гребенчуком, архітектором і головним інженером проектів
Він народився в родині будівельників, дитинство провів на майданчиках, де виростали нові будівлі, а перший власний проект — сервісний центр для автомобілів — створив у 26 років. Сьогодні Олександр Гребенчук — сертифікований інженер-проектувальник першої категорії, головний інженер і керівник проектного відділу, автор численних реалізованих проєктів у Києві. У нашій розмові він ділиться філософією архітектури, досвідом та викликами, які формують сучасні міста.
Олександре, ви буквально виросли на будівельних майданчиках. Це і визначило ваш вибір професії?
Так, безперечно. Мій батько все життя працював у будівництві, і я з дитинства бачив, як народжуються споруди. Для мене майданчик був не просто місцем роботи дорослих, а живим середовищем, де мрії ставали реальністю. Тоді я ще не усвідомлював, що це стане моїм життям, але відчуття відповідальності за простір, у якому живуть люди, вкорінилося дуже рано.
Ви навчалися в КНУБА, потім почали з техніка-конструктора. Здається, що ваш шлях — це постійне зростання, крок за кроком.
Мені важливо було пройти всі етапи. Спершу — креслення, документація, потім — досвід виконроба на будмайданчику. Це навчило мене розуміти будівлю зсередини, як цілісний механізм. І коли ти доходиш до рівня головного інженера, вже не дивишся на об’єкт лише як на схему чи фасад — ти відчуваєш, як він «дихає».
Ваш перший самостійний проєкт був досить масштабним. Як ви його згадуєте?
Це був 2014 рік, технічний сервісний центр із залізобетону й металу. Я тоді вперше робив усі розрахунки самостійно: підбір конструкцій, матеріалів, увесь процес проектування. Було хвилююче, але водночас — це дало мені впевненість. Після цього я зрозумів, що хочу зосередитися саме на проектуванні.
Ви працювали з державними об’єктами, освітніми установами. Чим ці проекти були для вас цінні?
Наприклад, у 2017 році я розробляв проект стадіону та спортмайданчиків школи №302. Це не просто будівництво, це внесок у розвиток дітей, у їхнє здоров’я та майбутнє. Або спортивний комплекс гімназії «Діалог» — там ми повністю модернізували інженерні системи, басейни, вентиляцію, фасади, зробили об’єкт енергоефективним. Для мене це важливо: будівля має не лише стояти, а й служити людям, економити ресурси, надихати.
Ви отримали сертифікат інженера-проектувальника першої категорії. Що для вас значить цей статус?
Це визнання професіоналізму, але ще й велика відповідальність. Коли ставиш печатку на проекті, розумієш, що від твоїх рішень залежить безпека сотень і тисяч людей. Це змушує бути уважним до деталей і водночас шукати інноваційні рішення.
Який проєкт ви вважаєте найцікавішим у своїй кар’єрі?
Напевно, спорткомплекс «Діалог». Там була повна модернізація, складна координація всіх процесів. Я керував проектом як головний інженер: від теплотехнічних розрахунків до авторського нагляду за будівництвом. Це був виклик, і саме такі виклики формують майстерність.
У вас є своя філософія архітектури. Як би ви її сформулювали?
Я дивлюся на будівлю як на живий організм. У неї є «скелет» — конструкції, є «судини» — інженерні системи, є «шкіра» — фасади, і є «душа» — задум архітектора. Якщо всі ці частини гармонійні, споруда живе й служить людям довго. Моє завдання — зробити так, щоб ця гармонія була максимально ефективною і красивою.
Чи можна сказати, що ви продовжуєте родинну династію будівельників?
Так, і я цим пишаюся. Але якщо мій батько був більше у будівництві, то я — у проектуванні. Це еволюція. І водночас — можливість залишити після себе не лише споруди, а й філософію роботи: відповідальність, інноваційність, естетику.
Що для вас є найвищою оцінкою роботи?
Задоволений клієнт і те, що споруда служить людям. Коли бачиш дітей на відремонтованому стадіоні чи пацієнтів у модернізованій лікарні — це найкраща нагорода.
